|
Історія школи
Зорепадом летять роки
Часовоярська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №15 Артемівської
міської ради Донецької області відзначила в 2011 році 80-річчя
свого заснування і 55-річчя повернення у стіни відновленої після
Великої Вітчизняної війни будівлі.
Наша школа – це напрочуд стійка просторово–часова структура,
яка парадоксальним чином поєднує в собі риси стабільності й
змінності. Закладений в основу її саморозвитку алгоритм забезпечує
сталість традицій, носіями яких є педколектив, достатньо відкритий
для того, щоб відчути поклик свого часу, і достатньо активний для
того, щоб узяти на себе відповідальність за долю, духовний і
фізичний розвиток кожної дитини.
Так було, так є і так буде, бо наш педагогічний колектив складається
на третину із наших випускників, які і є носіями традицій
Можна руйнувати, можна мурувати. Можна утверджувати низькі істини,
можна – високі. Можна завойовувати силою, можна – ніжністю, щирістю,
добротворенням. Можна нав’язувати свій порядок, ламаючи чужий, а
можна – закохувати в себе інших, повертаючи втрачену світом гармонію.
Ми завжди обирали останнє. Прагнення до справжніх духовних цінностей
– це найголовніша, фундаментальна наша традиція. Школа – це остов,
стрижень в духовному злеті людини, це імпульс для максимальної
реалізації кожної особистості в просторі буття.
Це – єдиний унікальний соціальний інститут, в якому живуть,
мріють, працюють та радіють досягненням у навчанні, у спорті, у
творчій діяльності і постійно перебувають у творчому пошуку люди від
6 до 75 років. Прекрасно розуміючи один одного, кожен іде стежкою
духовного зростання. А з чого все починалось?
Наприкінці 30-х років, у період індустріалізації країни, на
Донбасі докладалося багато зусиль щодо завершення ліквідації
безграмотності. Тоді за парти сіли мільйони неписьменних, значно
збільшилася кількість лікбезівських шкіл.
1931 року розпочинає свою роботу загальноосвітня школа
№14 імені Серго Орджонікідзе (сьогодні школа №15). Спочатку це була
неповна середня (семилітня), а потім єдина в місті середня (десятилітня)
школа. Першим її директором був Іванов Олександр Антонович.
1937 року вийшли зі стін рідної школи її перші випускники -
два десятих класи. Майже всі вони загинуть на фронтах Другої
світової війни, що стала особливою сторінкою в історії школи.
16 червня 1941 року відкружляв у вальсі випускний бал, пішли
у велике життя 38 випускників - 22 дівчини й 16 парубків. Але не
судилося справдитися їхнім мріям…Не пощастило… Рівно через тиждень
розпочалася війна, і більшість колишніх десятикласників стала на
захист Батьківщини. Разом зі своїми вихованцями пішов на фронт і
їхній класний керівник - Семенюк Василь Омелянович - і…поліг
смертю хоробрих у боротьбі з фашистською чумою.
У жовтні 1941 року місто Часів Яр було захоплено німцями.
Окупанти розмістили в приміщенні школи свій штаб; на першому поверсі
вони розташували стайню, склади для зброї та снарядів. Тут
ухвалювалися головні рішення щодо вивезення часовоярців до Німеччини
та страти мирного населення.
Більшість учнів школи, їхні батьки, які залишилися на окупованій
території, усіма можливими засобами намагалися боротися проти
фашистів. Випускники Леонід Іржембіцький і Олексій
Савченко організували в місті філію Костянтинівського
партизанського загону, який зробив значний внесок у справу
наближення Великої Перемоги. Загалом, за роки війни загинуло 50
учнів та вчителів нашої школи.
У 1965 році вдячні нащадки встановили на подвір’ї школи
пам’ятник Радянському Солдату. На стелах - імена всіх загиблих у
роки жахливої війни.
Вкрили себе вічною славою випускники школи, що стали Героями
Радянського Союзу. Олексій Леонтійович Кривонос розпочав свій
бойовий шлях у битві на Курській дузі, звільняв Україну, брав участь
у розгромі фашистів на території Німеччини. 22 квітня 1945року
за зразкове виконання бойових завдань, за здійснені сто тридцять два
вдалі вильоти льотчик Кривонос був удостоєний вищої нагороди
Батьківщини.
Олексій Миколайович Мироненко зустрів війну в небі Прибалтики
в складі 15-ї повітряної армії. За мужність і героїзм, за здійснення
дев’яноста трьох вдалих бойових вильотів льотчик-винищувач був також
удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Усьому Радянському Союзу стало відомим ім’я двадцятирічного хлопця
Василя Павловича Олейника. У квітні 1945 року, коли
розгорнулися бої в передмістях Берліна, він командував обслугою
артилерійської гармати №503, якій відводилася особлива роль: після
третього залпу намічався штурм фашистського лігва. Коли загинули всі
його товариші, смертельно пораненому Василю судилося дати третій
залп. Стікаючи кров’ю, сповзав він з лафета на землю. Радянські
війська розпочали штурм рейхстагу, а в широко розплющених очах
Василя Павловича Олейника назавжди застигло весняне небо… Його з
великими почестями поховали в Трептов-парку в центрі Берліна.
З першого й до останнього дня Великої Вітчизняної війни воювали на
різних фронтах учитель фізики Микола Іванович Середа, учитель
фізкультури Сергій Сергійович
Лазаренко, Олексій Петрович Шкарбун, Сироватко Михайло Кузьмич,
Єрошкіна Олександра Прокопівна, Ламанов Іван Андрійович.
Працювали у військових шпиталях вчителі російської літератури Кухта
Катерина Михайлівна і Кириченко Ганна Львівна.
Панічно залишаючи місто 1943 року, фашисти, мабуть, випадково
підпалили сіно в стайнях, від чого почали вибухати склади з
боєприпасами, що знаходилися поруч. Від школи залишився тільки
фундамент і частина стін. З першого ж дня звільнення Часів Яру
розпочалося відновлення будівлі, а заняття проводилися в приміщенні
міського профтехучилища. Після занять школярі та їхні батьки щодня
поспішали на допомогу будівельникам, які заново зводили школу на
довоєнному фундаменті.
І тільки 1956 року школа розчинила свої двері перед учнями.
Її першим повоєнним директором став Антон Васильович Волянський.
На прохання людської громадськості школі було надано ім’я
В.І.Леніна. Педагогічний колектив розумів, що це стало визнанням
успіхів школи в довоєнний період і, відповідно, своєрідним авансом
новому поколінню педагогів та учнів. Цей аванс необхідно було
відпрацювати, треба було зробити все, щоб виправдати надану довіру
справами, а не словами. Цього можна було досягти, об’єднавши
славнозвісні традиції довоєнної школи з широкими можливостями нового
часу для здійснення морального, інтернаціонального виховання. Перед
учительським колективом, комітетом комсомолу та радою піонерської
дружини було поставлено завдання створити шкільний музей.
У лютому 1957 року на засіданні комітету комсомолу було
прийнято рішення про запровадження свята на честь школи, яке повинно
було відзначатися 22 квітня щорічно. В цей день проводились не
тільки звіти роботи школи й окремих класів у навчальній і
суспільно-корисній праці, але й роботи класних колективів щодо
збирання матеріалів для музею. Сотні учнів вирушали на екскурсії до
Москви, Ленінграда, Києва, Мінська, Ул’янівська, а також на
підприємства, що носять ім’я Леніна. Кожна поїздка поповнювала й
фонд майбутнього музею, і знання учнів. Були встановлені зв’язки з
музеями Праги, Кракова, Лейпцига. Відгукнулись на прохання учнів
посольства соціалістичних країн в СРСР. Пік цієї роботи припадає на
другу половину 1959 року та початок 1960 року. До цього часу склався
актив майбутнього музею: Роза Голіцина, Валентина Чаленко, Надія
Фідор, Ніна Пебереєва, Олександр Прозоров та ін. Велику роботу
виконали вчителі Рубінчик М.А., Полосухіна О.І., Максимова А.І.,
Плохіх О.І., Ламанов І.А., Середа В.Г.,Заярний О.Б. Музей було
урочисто відкрито 22 квітня 1960 року. Його першим
громадським директором стала Роза Голіцина.
Це був перший шкільний музей в Донецькій області. Він став центром
роботи в школі. Тут вручали паспорти, комсомольські квитки, атестати
зрілості, тут відбувалися зустрічі з ветеранами війни та праці,
приймали школярів у піонери, проходили цікаві уроки. Музей постійно
зустрічав гостей із дитячих садків, різних шкіл, підприємств і
організацій. У ньому побували делегації з Куби, Угорщини, Польщі,
Болгарії та інших країн соціалістичного табору. При музеї працював
клуб інтернаціонального товариства, створений учителем німецької
мови Надією Федорівною Дегтярьовою .
Коли в 1954 році в СРСР розпочалася цілинна епопея, першими
на Україні школярами, що відгукнулися на заклик уряду і поїхали на
цілину, були учні школи №15. Їх було двадцять два. Вони щойно
закінчили десятий клас і разом зі своїм учителем історії Едуардом
Олександровичем Файницьким вирушили на засвоєння цілинних земель у
радгосп “Новомарковський”, що в декількох десятках кілометрів від
Цілинограду.
Вони були першими, що наважилися працювати в Казахстанському степу.
Героїчні дії цілинників підкорили серця дітей. Щоб бути схожими на
них, школярі працювали наполегливо, самовіддано: хлопці вантажили
сіно, дівчата ремонтували польові стани. Повертаючись додому,
першопроходці привезли з собою не тільки цілинні трудові книжки, але
й Почесні грамоти Цілинного райкому та обкому комсомолу. І, звичайно,
молодь вивезла з цілини безліч вражень. У 1964, 1965 роках
був створений спеціальний цілинний загін “Донбас”, що одразу включив
105 учнів, два батальйони, які складалися із 11 взводів, усі
комсомольці із дев’ятих, десятих класів. Новий цілинний загін очолив
учитель історії Микола Григорович Редька. Разом із дітьми поїхали на
цілину молоді вчителі - Косенко Єлизавета Василівна, Желєзняк Марія
Антонівна, Ковальчук Раїса Петрівна. На загальних зборах були
затверджені Закони життя членів цілинного комсомольського загону “Донбас”.
Не лише працею жили школярі. Вони весело, цікаво відпочивали,
влаштовували для хліборобів концерти, власними силами збудували
стадіон.
За сумлінну працю на цілині кращі комсомольці загону “Донбас” були
нагороджені листами Подяки, Почесними грамотами, значками “Молодому
передовику виробництва”, нагрудними знаками “Учаснику освоєння
цілини”, а 30 учнів були удостоєні урядової нагороди – медалі “За
освоєння цілинних земель”. Таку ж нагороду отримали й
учителі-наставники Е.О.Файницький, Н.Г.Редька, Є.В. Косенко (Семенець),
Р.П.Ковальчук, М.А.Желєзняк і директор школи Волянський Віктор
Антонович. 28 серпня 1965 року “Учительська газета” на першій
сторінці помістила фотокартку цілинників, що поверталися додому. Її
було зроблено під час екскурсії на території Кремля. А потім молодь
урочисто зустрічали на залізничному вокзалі м. Артемівська. Вони
йшли під прапором цілинників – нагородою ЦК комсомолу Казахстану.
Цей прапор передано на вічне збереження в музей школи №15. Виконком
Часовоярської міської ради 19 серпня 1965 року вирішив на прохання
партійної організації школи (секретар К.М.Кухта) і профспілкової
організації перейменувати вулицю Больнічную на вулицю Цілинників.
У 1967 році наші учні останній раз у складі цілинного загону
“Донбас – 67” побували на цілині. Ця подія назавжди залишиться в
історії нашої школи та міста прикладом масового трудового героїзму.
Один із критеріїв оцінки роботи школи є кількість її випускників, що
присвятили себе педагогічній діяльності. Ціла плеяда колишніх
випускників та вчителів стали в різні часи директорами шкіл міста
Часів Яру: Шульга (Семенюк) Варвара Дем’янівна (СШ №18), Брижниченко
Ілля Семенович (почесний громадянин м. Часів Яр, СШ №17), Чуйко
Олексій Олександрович (почесний громадянин м. Часів Яр СШ №18, №19),
Волянський Віктор Антонович (почесний громадянин м. Часів Яр, СШ
№15), Діброва Ганна Пантеліївна (СШ №17 м.Часів Яр), Редька Микола
Григорович (Артемівське педучилище), Череватенко Ольга Миколаївна (СШ
№4 м.Бориспіль).
За роки існування
школи майже із 3000 випускників 65 учнів закінчили школу з золотими
і срібними медалями.
Наші учні беруть активну участь в олімпіадах. Найвищі досягнення
мали:
· Лещенко Михайло (випускник 1976 року) – триразовий
переможець республіканської олімпіади з географії та обласних з
фізики:
· Баришполь Ганна (випускниця 1979 року) – чотиразовий
переможець республіканської олімпіади з біології;
· Карпенко Іван (випускник 2002 року) – дворазовий переможець
обласної олімпіади з історії.
Ми пишаємося випускниками–вченими, які приносять славу не тільки
нашій школі в країні, а й країні у світі. Серед них:
· Асєєва Віра – перша медалістка (срібна) школи у 1963 році,
кандидат фізико-математичних наук;
· Журба Антоніна(випуск 1963 р.) – кандидат технічних наук;
· Соловцов Петро (1963) – кандидат технічних наук;
· Жалко Лідія (1964) – кандидат біологічних наук;
· Ландик Валентин (1964) – Герой України, кандидат технічних
наук, доктор економічних наук, академік, віце-прем’єр, народний
депутат, президент концерну “Норд”, почесний громадянин м. Часів
Яру;
· Лях Юрій (1965) – доктор фізико-математичних наук, професор
фізики;
· Козич Олександр (1966) кандидат технічних наук;
· Левченко Світлана (1975) – кандидат економічних наук;
· Лещенко Михайло (1976) – кандидат медичних наук;
· Мальков Станіслав (1987) – кандидат фізико-математичних
наук;
· Ліганкін Юрій (1992) – кандидат економічних наук.
Лауреатами гранду міжнародного фонду “Відродження” Джеймса Сороса
стали в номінації “Молодий вчений” Заболотна Марина (випускниця 1983
року) – кандидат біологічних наук, Кухта Олена (випускниця 1971
року) – кандидат мистецтвознавства; у номінації “Вчитель середньої
школи” – Масюченко (Лещенко Олена, випускниця 1976 року) –
аспірантка педагогічного вузу м. Армавір, Журба Людмила Василівна
– директор школи 1988-2000 роки, вчитель математики, фізики,
інформатики, астрономії ЗОШ №15.
Арсенал методичних засобів, форми педагогічної діяльності,
невичерпна енергійність і працьовитість, талант, любов до дітей, до
освіти, людська доброчинність, нев’януча свіжість і чарівність є
візитною карткою педагогічного колективу школи №15 і сьогодні.
Сьогодні наша школа – це 835 учнів, 60 вчителів, 25 технічних
працівників та майже 1400 батьків.
Серед провідних принципів навчання сьогодні визнаємо принцип свободи
навчання. В нашій школі цьому сприяють:
Модульна технологія організації навчально– виховного процесу.
Організація профільного та допрофільного навчання.
Психолого-педагогічний супровід навчання, розвитку, виховання дитини.
Професійна підготовка випускників.
Диференційований різнорівневий підхід до проведення контролю
формування навчальних компетенцій школярів.
В 10-11 класах ведеться навчання за профілями.
Наша школа – школа маленького містечка, а тому вона є
центром, де акумулюються умови для всебічного розвитку дитини. Світ
дитинства – особливий світ. Сприяти інтелектуальному, духовному,
фізичному, творчому розвитку дітей шляхом найбільш широкого
залучення їх до участі в роботі дитячого творчого об’єднання “Наш
дім” є одним з головних завдань педагогічного колективу.
Одне з пріоритетних завдань - виконання оздоровчої функції школи.
Головним напрямком цієї діяльності є залучення школярів до
спортивно-масової роботи. Стійкий інтерес до спорту виробляється у
дітей через участь у шкільних, міських, обласних і Всеукраїнських
змаганнях.
Сім різних команд легкоатлетів стали переможцями обласних змагань
“Старти надій” та представляли Донецьку область на
Всеукраїнських спортивних змаганнях у Міжнародному дитячому
центрі “Артек”, де серед 27 легкоатлетичних команд України
займали 3 та 4 місця. Всього у МДЦ “Артек” побували завдяки “Стартам
надій” 140 легкоатлетів.
Історія школи продовжується у наших випускниках, у сході сонця
над школою, у нашому майбутньому!!!
|
